Нікіта СавченкоНікіта Савченко всюди

Вірменія, моя країна № 90: Арарат на заході сонця, Гарні й покинутий радянський телескоп

Вірменія, моя країна № 90: Арарат на заході сонця, Гарні й покинутий радянський телескоп

Моя 90-та країна почалася з ноутбука в кав'ярні, а закінчилася наступного вечора за пультом радянського телескопа, яким ніхто не користується з 2012 року. А між ними — рожевий захід сонця над Араратом, церква, вирубана просто в скелі, і ущелина з кам'яними стовпами, такими рівними, що здаються рукотворними. Вірменія стала останньою зупинкою подорожі «Дорога до 90» і єдиною, де я був не сам: зі мною їздив Богдан, український мандрівник, який більшість своїх подорожей долає автостопом.

Рейс Air Arabia із Шарджі приземлився в Єревані 19 жовтня об 11:15. За годину я вже мав машину, орендовану на 2 дні, а 21 жовтня полетів додому.

У Вірменії живе близько 3 млн людей, і вона стала першою країною, що прийняла християнство як державну релігію. Традиційно це датують 301 роком. Цікавий факт: Єреван виріс із фортеці Еребуні, заснованої 782 року до н. е., — на 29 років раніше за легендарне заснування Рима.

Єреван, який я встиг побачити

Після Баку Вірменія видалася мені значно простішою: більше радянського, менше порядку, а подекуди складалося враження, що містом ніхто не опікується. Парки є, і загалом Єреван у пристойному стані, але я гуляв районом біля Англійського парку (не самим парком), і це було неприємно: підземні переходи зі сміттям, а в кількох місцях — запах сечі. Через це місто лишило по собі трохи обшарпане враження.

Справедливості заради, центру Єревана я не бачив зовсім. Ні Оперного театру, ні площі Франції поряд із ним, ні площі Республіки. У мене була машина й лише 2 дні, і обидва я провів за містом, тож мої враження від Єревана сміливо діліть на два.

Пів дня роботи в 9am Coffee & More

19 жовтня був робочий день, тому перш ніж щось дивитися, я засів у кав'ярні дорогою до міста — 9am Coffee & More. Wi-Fi працював, з ноутбуком там зручно сидіти годинами, а персонал привітний: хтось говорив російською, хтось англійською. Проблема була одна — паркування. Місце я шукав близько 20 хвилин і зрештою залишив машину на подвір'ї за 10 хвилин ходьби.

Хор Вірап якраз на захід сонця

Після роботи я поїхав на південь, до Хор Вірапа — монастиря, звідки відкривається класичний вид на Арарат зблизька. За переказом, цар Трдат III 13 років тримав тут у ямі Григорія Просвітителя, а згодом Григорій навернув царя, а з ним і всю Вірменію. Яма досі на місці: завглибшки близько 6 м, і в неї можна спуститися. Монастир стоїть метрів за 100 від закритого кордону з Туреччиною, а до вершини Арарату (5 137 м) — приблизно 30 км, і вона вже в Туреччині.

Кам'яна церква й мури монастиря Хор Вірап над Араратською рівниною

Я приїхав якраз на захід сонця і радий, що не пропустив його. Арарат був не зовсім чіткий, але для гарних фото його було видно цілком достатньо, а небо стало дуже рожевим.

Нікіта на скелях біля Хор Вірапа під рожево-помаранчевим вечірнім небом

Нікіта в Хор Вірапі показує на Арарат у вечірньому серпанку

Богдан, який за день змінює 6–8 попуток

Наступного дня я їздив із Богданом, другом, якого знав з Instagram. Він теж українець і побував у 70 з гаком країнах, трохи менше за мене. А бюджет у нього зовсім інший: він їздить автостопом, ночує в людей через Couchsurfing, і, крім їжі, подорожі йому майже нічого не коштують.

Я розпитав, як насправді працює автостоп. Щоб дістатися кудись і назад, він може за день змінити 6–8 машин. Ловить машину й швидко розуміє, чи хоче водій говорити: одні не хочуть, інші явно чекають на розмову. Буває, щастить. А буває, машина зупиняється, підвозить на 5 чи 10 км і звертає, і все починається спочатку. А іноді один водій довозить аж до місця.

Карабах: що я почув

Богдан переказав мені багато з того, що чув від місцевих. Дві країни десятиліттями воювали за Нагірний Карабах. У 44-денній війні 2020 року загинуло близько 3 800 вірменських військових. У вересні 2023 року одноденний наступ Азербайджану поставив у цьому крапку: до початку жовтня понад 100 000 людей, майже всі карабаські вірмени, втекли до Вірменії. Наскільки я чув, для них будують нове житло, але багато вірмен досі не можуть змиритися з тим, що їх просто виселили.

Це видно й з дороги. У селах і містечках я проїжджав білборди з портретами військових, які загинули в Карабаху; як я зрозумів, рекламні площі викуповують самі родини.

Мирний процес теж не завершено. У серпні 2025 року в Білому домі парафували угоду, але станом на жовтень 2026-го її так і не підписали: Азербайджан хоче, щоб Вірменія прибрала з конституції згадку про Карабах, а для цього потрібен референдум. Настрої, які я вловив, були недружні, і я здивувався б, якби ця історія на цьому скінчилася.

Богдан і місцеві, з якими він говорив, бачать це так, і я з ними згоден: коріння сягає Радянського Союзу, а сьогоднішня Росія досі нацьковує ці країни одна на одну, бо сильні сусіди на кордоні їй не потрібні. Чи це вся правда, судити не візьмуся. Але факт: близько 2 000 російських миротворців, розміщених там після війни 2020 року, наступу 2023-го не зупинили, а в червні 2024-го покинули Карабах.

Гегард: церква, вирубана в скелі

Першою зупинкою став Гегард. У Богдана був дрон, і це виявилося справжнім подарунком. Свій я не взяв: у трьох країнах цієї подорожі (Кувейт, Азербайджан, Бахрейн) дрони або заборонені, або туристові їх фактично не дозволять, тож везти дрон лише заради Вірменії не було сенсу. Усі кадри з висоти в цьому пості зняв дрон Богдана.

Знімок із дрона: Нікіта й Богдан сидять на скелі над монастирем Гегард і осінньою ущелиною

Гегард — монастир, де частину церкви вирубали просто в скелі. Усередині він трохи схожий на наші християнські храми вдома, тільки довкола суцільний камінь, і це мене дуже вразило. Історія місця сягає IV століття: головну церкву збудували 1215 року, а скельні церкви вирубали в 1240–1280-х роках. З 2000 року Гегард входить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Цікавий факт: «Гегард» означає «спис». Колись у монастирі зберігали Святий спис, який тепер в Ечміадзині.

Нікіта дивиться вгору на промінь світла в темній кам'яній залі Гегарда

Ущелина Гарні: як лава перетворилася на стовпи

Під храмом Гарні є місце, яке сподобалося мені ще більше: ущелина Гарні, або «Симфонія каменів». Її стіни складаються з кам'яних стовпів, здебільшого п'яти- й шестигранних, що стоять пліч-о-пліч, як органні труби.

Ущелина Гарні: стіни з базальтових стовпів і дорога вздовж річки

Нікіта стоїть на камінні перед базальтовими стовпами ущелини Гарні

Тільки там я дізнався, чому вони такі. Базальтова лава заповнила долину й повільно остигала, згори і знизу. Остигаючи, порода стискається, і кірка розтріскується на мережу багатокутників. Тріщини йдуть услід за фронтами охолодження все глибше, аж поки не розколюють увесь потік на довгі призми. Геологи називають це стовпчастою окремістю. Значно пізніше річка прорізала породу й оголила стовпи.

1Лава заповнює долину
Товстий потік базальтової лави стікає в річкову долину й світиться від жару.
2Лава холоне згори й знизу
Верх віддає тепло повітрю, низ — ґрунту. Два фронти охолодження повзуть до гарячої серцевини.
3Камінь тріскається
Холонучи, базальт стискається, і поверхню вкриває сітка тріщин. Комірки здебільшого шестикутні, як на глині, що сохне на сонці.
4Тріщини стають колонами
Вони йдуть углиб слідом за фронтами й ділять товщу на високі призми. Значно пізніше в базальт врізається річка Азат і відкриває колони.

Стовпи Гарні ніхто не вирізав: лава, остигаючи, стискається і розтріскується на багатокутники, а з тріщин виростають призми.

Подекуди стовпи вигинаються віялом, і я не втримався — ліг під одним таким. Епічне місце.

Нікіта лежить на камінні під віялом вигнутих базальтових стовпів

Храм Гарні й арка Чаренца

Храм Гарні стоїть на краю ущелини. Це греко-римський храм, який зазвичай датують приблизно 77 роком н. е.; його часто називають єдиною вцілілою спорудою такого типу на теренах колишнього СРСР. У 1679 році його зруйнував землетрус, а в 1969–1975 роках храм відбудували з оригінальних каменів.

Храм Гарні, греко-римський храм із колонадою під синім небом

Дорогою назад ми зупинилися біля арки Чаренца. Її звели 1957 року на честь поета Єгіше Чаренца, і в її отворі, як у рамці, видно Арарат. Того дня гора ховалася в серпанку, тож у рамці опинився я :)

Нікіта лежить в арці Чаренца, а там, де мав би бути Арарат, — імлисте небо

РОТ-54: покинутий радянський телескоп

Найцікавішим місцем особисто для мене став радіооптичний телескоп РОТ-54/2,6 біля села Оргов, на схилах гори Арагац. Він покинутий, але досить туристичний: тут можна вільно гуляти, а чимало радянського обладнання досі на місці.

Знімок із дрона: 54-метрова чаша телескопа РОТ-54, вбудована в схил пагорба, а за нею — будівлі обсерваторії

Мене вразив масштаб. Чаша діаметром 54 м нерухома: її вбудували в землю на висоті 1 711 м, а над нею висить рухоме вторинне дзеркало. Ідею в 1964 році запропонував вірменський фізик Парис Геруні; телескоп будували в 1975–1985 роках, а в дію ввели 1986-го. Працював він приблизно до 1990 року, потім знову з 1995 по 2010 рік, а в 2012-му зупинився остаточно: зламалася стріла, що керує вторинним дзеркалом. Нині телескоп законсервований.

Ми полізли на сталеву конструкцію над панелями дзеркала й багато знімали.

Нікіта спускається іржавими сталевими драбинами над чашею РОТ-54

Пультова всередині має такий вигляд, ніби персонал пішов на обід кілька десятиліть тому.

Нікіта сидить за довгим пультом керування РОТ-54 перед високими вікнами

Радянські шкали й перемикачі з російськими написами на пульті РОТ-54

Зараз монтую звідти рілс для свого Instagram.

Практичні поради

  • Віза: з моїм українським паспортом віза до Вірменії не потрібна.
  • Оренда авто: я забронював машину онлайн і забрав її в аеропорту Єревана. Маючи авто, Хор Вірап, Гегард, Гарні й РОТ-54 можна вмістити в півтора дня замість окремих екскурсій.
  • Паркування в Єревані: закладайте більше часу. Я шукав місце біля кав'ярні близько 20 хвилин.
  • Мова: мені вистачало і російської, і англійської; у кав'ярні частина персоналу говорила однією, частина — іншою.
  • Дрони: у Вірменії дозволені (хоча час від часу діють тимчасові заборони), на відміну від Кувейту, Азербайджану й Бахрейну на тому самому маршруті.
  • Бізнес-зала в аеропорту Звартноц: Converse Bank Business Lounge, безкоштовно з DragonPass.
  • Дорога додому: Wizz Air Єреван → Ларнака, далі окремим квитком Wizz Air до Кракова. У Ларнаці я випадково пройшов кіпрський паспортний контроль (близько 30 хвилин у чергах), знову зареєструвався на рейс і все одно мав ще приблизно 3 години, щоб попрацювати в бізнес-залі SKALA. Найкраща бізнес-зала за всю подорож, щоправда, була в Бахрейні.

Отака вона, країна № 90, а центру її столиці я так і не побачив. Тож за мною ще один приїзд до Єревана.