Нікіта СавченкоНікіта Савченко всюди

Кіото й Токіо за тиждень — Японія, моя країна № 85

Кіото й Токіо за тиждень — Японія, моя країна № 85

Токіо тепер моє улюблене місто у світі, а провів я там лише дві ночі. Японія стала моєю країною № 85 у серпні 2026 року. На неї припав тиждень нашої чотиритижневої подорожі Азією: три ночі в Кіото, ніч у хатині на Фудзі й дві ночі в Токіо. У цьому пості — п'ять вогнищ Кіото 16 серпня, громадська лазня в готелі, яку я несподівано полюбив, і нічна Сібуя.

У Японії живе майже 123 млн людей, і близько 37 млн із них — у Великому Токіо, третій за величиною агломерації на Землі. Цікавий факт: офіційно в Японії 14 125 островів.

Перші враження від Кіото: місто на сітці вулиць, якій 1 200 років

Із Сеула ми прилетіли в аеропорт Кансай під Осакою й одразу поїхали на три ночі в Кіото. В Instagram я назвав його «нашою першою зупинкою в Японії» і «чарівним історичним містом».

Спершу Кіото не вражає храмами. Воно схоже на звичайне велике місто на 1,4 млн людей. Дивина хіба одна: майже всі будинки тут однакової висоти. Так задумано. У 2007 році Кіото жорсткіше обмежило висоту забудови, і тепер у більшій частині центру будинки не вищі за 31 м.

Друга річ — вулиці. Станьте на довгому проспекті, поки він порожній, і побачите його кінець за кілька кілометрів. Кіото заснували в 794 році як Хейан-кьо й розпланували сіткою за зразком Чан'аня, столиці китайської династії Тан. Центр досі тримається цього планування: широкі прямі вулиці для машин, а між кварталами — охайні вузькі провулки. Наш готель стояв біля Годзьо, що буквально означає «П'ята вулиця». Назва лишилася від тієї нумерованої сітки, хоча сама вулиця відтоді змістилася: первісна Годзьо пролягала там, де тепер вулиця Мацубара.

Довгий прямий проспект Кіото вночі

Далі — машини. Багато таксі ніби щойно виїхали з 90-х, але насправді вони нові. Високе таксі Toyota JPN Taxi випускають із 2017 року. Його почасти задумували таким самим упізнаваним, як лондонський чорний кеб, а задні двері в нього зсувні. Воно прийшло на зміну кутастій Crown Comfort, яку Toyota випускала понад 22 роки. Приватні машини маленькі. Японія — батьківщина Suzuki, і тутешні Suzuki зовсім не схожі на європейські: багато з них — кей-кари, окремий клас машин. Закон обмежує їхню довжину 3,4 м, а об'єм двигуна — 660 см³, і натомість дає податкові пільги.

Їжа — окрема історія. Майже все, що ми замовляли, приносили сетом: таця з 4–6 мисками — рис, суп і кілька маленьких страв. Така схема називається ітідзю сансай («один суп, три страви») — класичний склад японської трапези. Я підозрював, що їсти треба в певному порядку, і щось таке справді є: рис і страви чергують, а не доїдають миски по одній. Майже певен, що їв неправильно :)

Японський сет на таці: рис, місо-суп і лосось на грилі

«Романтичний потяг Сагано» й бамбуковий гай в Арасіямі

16 серпня видався нашим головним днем у Кіото. Почали з «Романтичного потяга Сагано» — стилізованого під старовину туристичного поїзда, що приблизно за 25 хвилин проїжджає 7,3 км ущелиною річки Ходзу. Ми їхали з Камеоки до Саги в Арасіямі, і людей було зовсім небагато, чого в середині серпня я ніяк не чекав.

«Романтичний потяг Сагано» прибуває на станцію

Щойно ми вийшли, як опинилися посеред натовпу майже однаково вбраних людей — мабуть, офісних працівників, хоча точно я так і не дізнався.

Звідти недалеко пішки до бамбукового гаю в Арасіямі — того самого, що красується на кожній листівці з Кіото. Ми пішли туди того ж вечора, за кілька годин до вогнищ, і гай був точнісінько як на листівках: дуже гарно й досить тихо, щоб неспішно погуляти та пофотографувати.

Бамбуковий гай в Арасіямі, Кіото

Годзан-но окурібі: п'ять вогнищ Кіото 16 серпня

Саме через це ми того вечора лишилися в місті. Годзан-но окурібі («п'ять прощальних вогнів») завершує Обон: за повір'ям, з 13 до 16 серпня душі предків повертаються додому, до своїх родин. Увечері 16-го п'ять величезних вогнищ на горах навколо Кіото проводжають їх назад.

Вогнища запалюють одне за одним. За даними офіційного путівника Кіото, першим о 20:00 спалахує ієрогліф 大 («великий») на горі Даймондзі, далі 妙法 (Мьо-Хо) о 20:05, силует човна (Фунагата) о 20:10, другий 大 (Хідарі-Даймондзі) о 20:15 і ворота торії (Торіїгата) о 20:20. Кожне вогнище горить близько пів години.

Ми дивилися з мосту й навмисно чекали цієї миті. Один із найнезвичайніших вечорів за всю подорож. Звідти було видно три з п'яти вогнищ: одне далеко, два набагато ближче. На темних пагорбах один за одним проступали ієрогліфи й фігури, яких ми не могли прочитати. І натовп: ні музики, ні шоу, лише безліч людей, що мовчки дивляться. Воно й зрозуміло, коли знаєш, що вся ця ніч — про тих, кого вже немає. Того ж вечора річкою під нами теж пливли ліхтарики: це торо-нагасі в Арасіямі, частина того самого прощання на Обон.

Натовп на мосту в Кіото дивиться, як на горі палає вогнище Годзан-но окурібі

Спати ми лягли рано, бо сінкансен наступного дня відходив о 6:25.

З Кіото на Фудзі

До Токіо ми поїхали не одразу: зійшли із сінкансену раніше, піднялися на Фудзі маршрутом Субасірі, переночували в хатині на висоті близько 3 000 м і наступного дня спустилися маршрутом Йосіда. Це сходження стало найяскравішим враженням усієї нашої подорожі Азією, тому про нього є окремий пост, де я розписав збори 2026 року, оренду спорядження та автобуси: Наше сходження на Фудзі: вгору маршрутом Субасірі, вниз — маршрутом Йосіда.

Токіо: пізній приїзд і робочі кабінки в метро

До Токіо ми дісталися пізно ввечері 18 серпня міжміським автобусом із Фудзійосіди. Він висадив нас біля станції на околиці міста. Звідти — одразу в метро й до готелю, тому першого вечора більше нічого не побачили. Але й цього вистачило. Дуже нове, дуже сучасне місто — і натовпи людей, справжні натовпи. А ще там стояли звукоізольовані кабінки, куди можна зайти, щоб поговорити по телефону чи попрацювати. Здається, на станції біля нашого готелю, хоча на якій саме, вже не скажу. Моя чесна реакція: «вау». Таких мереж кілька: наприклад, JR East здає свої кабінки STATION WORK блоками по 15 хвилин, а інші оператори ставлять схожі на станціях Tokyo Metro.

Етикет японської громадської лазні в нашому токійському готелі

Ми жили в готелі APA Hotel & Resort Ryogoku Eki-Mae Tower у Рьогоку — токійському районі сумо, за кілька хвилин пішки від арени Кокугікан. Найкраще в готелі було в підвалі: велика громадська лазня (даййокудзьо) з купелями всередині й однією просто неба, безкоштовна для гостей.

Правила прості:

  • Без татуювань. Багато японських лазень досі не пускають людей із тату, і ця теж не пускала.
  • Чоловіки й жінки купаються окремо, повністю голі, без купальників.
  • Спершу треба помитися: сидячи на маленькому стільчику біля душу, перед дзеркалом. Шампунь і гелі там є.
  • Лише потім занурюються в гарячу воду, а маленький рушник лишають поза нею.

Решту правил описала Японська національна туристична організація в посібнику з етикету.

Мене здивувало, наскільки все швидко й зручно. П'ять хвилин під душем на стільчику — і готово. Потім відмокаєш у гарячій воді, а в окремій зоні є одноразові бритви, рушники й усе інше, що може знадобитися. Я ходив туди двічі й жодного разу не скористався душем у номері.

Нареченій сподобалося менше. Роздягатися догола перед незнайомими людьми — не для всіх, навіть коли все суворо розділено за статтю, і це нормально. А я пішов би туди хоч завтра.

Перехрестя Сібуя та Хатіко

Наступного дня, ще до Сібуї, ми прогулялися до Імператорського палацу — точніше, навколо нього. Усередину так і не потрапили: чи то година була не та, чи то з квитками не склалося — вже не скажу. Зате відкрита вимощена площа перед палацом була дуже гарна, особливо у світлі призахідного сонця.

Рів і міст Імператорського палацу в Токіо на заході сонця

Далі — Сібуя, місце, яке я найбільше хотів побачити. На перехресті Сібуя зупиняють увесь автомобільний рух і пускають пішоходів у всіх напрямках одночасно — до 3 000 людей за один зелений сигнал. Поруч — Хатіко, пес породи акіта. Його господар, професор, помер у 1925 році, а пес ще майже 10 років приходив на станцію Сібуя його чекати. Нинішня статуя стоїть там із 1948 року. Звісно, я з ним сфотографувався.

Я біля статуї Хатіко на Сібуї

Біля перехрестя ми провели 2–3 години: трохи шопінгу, фото, відео й вечеря в підвальчику на самому розі. Гучно, смачно, а назву я давно забув. Коли стоїш посеред цього людського потоку, здається, що ти в центрі всесвіту.

Перехрестя Сібуя вночі

Практичні поради

  • Маршрут Кіото й Токіо: трьох ночей у Кіото вистачило на місто й цілий день в Арасіямі. Двох ночей у Токіо було замало: на тижневу поїздку я віддав би йому більше часу.
  • Годзан-но окурібі проходить щороку 16 серпня, вогнища запалюють між 20:00 і 20:20. В офіційному путівнику Кіото просять цього дня не підніматися на пагорби, не стояти на темних берегах річки й не ходити крізь натовп, утупившись у телефон.
  • «Романтичний потяг Сагано»: онлайн-квитки з'являються в продажу опівночі за японським часом, за місяць до потрібної дати. Якщо сидячих місць не лишилося, у день поїздки каси на станції продають обмежену кількість квитків на стоячі місця.
  • Громадські лазні: мийтеся сидячи, перш ніж зануритися, не опускайте рушник у воду й перевірте правила щодо тату, якщо обираєте готель заради лазні. У лазні готелю APA були бритви й рушники, тож можна їхати налегці.
  • Дрони: будь-який дрон від 100 г перед польотами просто неба треба зареєструвати в японській системі DIPS 2.0, нанести на нього реєстраційний номер і ввімкнути трансляцію Remote ID. Літати над густонаселеними районами (а це більша частина центру Кіото й Токіо), біля аеропортів, уночі або ближче ніж 30 м до людей і будівель можна лише з попереднім дозволом: дивіться правила для дронів на сайті міністерства транспорту Японії (MLIT).
  • Віза (український паспорт): віза-наклейка. Оформлював заздалегідь у посольстві Японії у Варшаві, документи подавав особисто.
  • eSIM: eSIM Superalink для Японії обійшлася мені в $7,82 приблизно за 14 днів і 10 ГБ (не реклама).
  • Ціни: Японія не здалася мені дорожчою за Варшаву. Іноді дорожче якраз у Варшаві.

Наступного ранку ми полетіли далі, на філіппінський острів Сіаргао. В Instagram я написав, що «запам'ятаю Токіо як одне з найтепліших міст, де я бував» і що «кількох днів у Токіо було точно замало». Досі не можу пояснити, чому воно зачепило мене сильніше за будь-яке інше місто. Люди привітні, місто міжнародне, швидке — і водночас якимось дивом неспішне й зручне для життя. Але щось із цього є в багатьох містах. Хочу повернутися та провести там більше ніж дві ночі, щоб нарешті в цьому розібратися.