Ель-Кувейт за два дні: вуличне інтерв'ю та моя перша арабська кава

Я йшов пляжем до Кувейтських веж, коли місцевий хлопець запитав, чи можна записати зі мною коротке інтерв'ю: хто я, навіщо приїхав, що мені цікаво в Кувейті. Я погодився. Інтерв'ю тривало кілька хвилин, а потім ми провели разом ще близько шести годин: історія Кувейту, старий ринок, вечеря та напій, який я тепер називаю улюбленим.

Кувейт став моєю 88-ю країною 16 жовтня о 2:40, коли приземлився рейс Jazeera Airways із Баку. Ель-Кувейт був другою зупинкою подорожі «Дорога до 90»: я провів тут дві ночі, а 17-го по обіді полетів далі, до Бахрейну.

У Кувейті живе близько 5,3 млн людей, і лише приблизно 30% із них — громадяни країни. Решта 70% — експати, і найбільша група з великим відривом — індійці: близько 1,06 млн, тобто кожен п'ятий житель Кувейту. Далі йдуть єгиптяни й бангладешці. Цікавий факт: кувейтський динар (KD) — найдорожча грошова одиниця у світі, один динар коштує близько $3,2.

#Набережна Корніш і Кувейтські вежі

Ніч видалася короткою, тож вийшов я лише по обіді. Була п'ятниця, а в Кувейті це вихідний: працюють тут із неділі до четверга. Я пройшовся Корнішем, довгою приморською дорогою на березі Перської затоки, і лишався біля води, доки сонце не сіло за хмарочоси.

Прогулянка закінчується біля Кувейтських веж, символу країни. Відкрили їх 1 березня 1979 року, найвища сягає 187 м. І це не просто декорація: вежі — частина кувейтської мережі водонапірних башт.

#Вуличне інтерв'ю, якого я не планував

Хлопця з камерою звали Ахмед (@a7med.bu.s7ab в Instagram). Він знімає вуличні інтерв'ю, і в нього понад 11 000 підписників. Пізніше він розповів, як це в нього заведено: після роботи виходить на вулицю та шукає туристів для інтерв'ю. Це важче, ніж здається. Європейський турист у Кувейті — рідкісне видовище, і навіть Ахмед визнав, що зустріти тут когось на кшталт мене — незвично.

Наступного дня він виклав інтерв'ю спільним дописом із моїм акаунтом.

Після інтерв'ю ми так і не попрощалися. Разом піднялися в оглядову кулю головної вежі, а там вечір уже покотився сам собою.

#4 000 років історії та сім місяців окупації

Мені було дуже цікаво дізнатися про історію Кувейту, і Ахмед багато чого розповів. Подробиці я потім перевірив.

Найдавніший шар — на острові Файлака неподалік від узбережжя. Приблизно з 2000 року до н. е. тут був форпост цивілізації Дільмун, а в 2025 році дансько-кувейтська експедиція знайшла на острові дільмунський храм, якому близько 4 000 років. Столиця Дільмуну, щоправда, була в Бахрейні, куди я летів далі, і її я побачив уже наступного дня. Сам Ель-Кувейт значно молодший: місто виникло на початку XVIII століття, а родина Аль-Сабах править тут приблизно з 1752 року. Потім прийшла нафта, а з нею — гроші, які сьогодні видно всюди.

Найбільше мене зачепила історія з Іраком. Ірак оголошував Кувейт своєю територією ще в 1930-х, а потім у 1961 році — лише за кілька днів після того, як Кувейт здобув незалежність. 2 серпня 1990 року Ірак вторгся в країну. Не минуло й місяця, як Кувейт оголосили 19-ю провінцією Іраку. Звільнили його 26–27 лютого 1991 року, після війни в Перській затоці, майже рівно через сім місяців. Відступаючи, іракські війська підпалили понад 600 нафтових свердловин; останню загасили аж у листопаді 1991 року.

Мені, українцеві, ця історія знайома аж надто добре: більший сусід вирішує, що ваша країна насправді належить йому, вводить армію та на папері «анексує» її. Кувейтці повернули собі країну за сім місяців.

Війна залишила слід і на обрисі міста. Вежу Визволення заввишки 372 м будували як телекомунікаційну, і коли Ірак напав, будівництво зупинилося. Добудували її в 1993 році й назвали на честь визволення. Ми проходили повз неї пізно ввечері.

#Кувейт у 2026 році

Цього року Кувейт знову опинився у війні. Війна з Іраном 2026 року почалася 28 лютого, і під іранські удари потрапили Міжнародний аеропорт Кувейту та порт Шуайба. Майже вся кувейтська нафта йде на експорт через Ормузьку протоку, а обхідного нафтопроводу в Кувейту немає. Коли Іран перекрив протоку, Кувейт оголосив форс-мажор і, за повідомленнями, у квітні не експортував жодного барелю сирої нафти — уперше від часів війни в Перській затоці. Пізніше експорт частково відновився завдяки перевантаженню нафти із судна на судно. Навіть мій рейс із Баку летів довгим маршрутом, в обхід Ірану.

#Ринок Аль-Мубаракія та Freej Swaeleh

Ахмед повів мене на ринок Аль-Мубаракія — найстаріший і найвідоміший традиційний сук Кувейту, якому вже понад сто років. Поруч Велика мечеть, але до неї ми так і не дійшли. Я купив там кілька сувенірів.

Потім він повів мене повечеряти у Freej Swaeleh просто на ринку. Це невелика мережа закладів із традиційною кувейтською кухнею, відома своїм мачбусом — пряним рисом із куркою, бараниною або рибою. Автентично й дуже смачно: це моє улюблене місце за всю зупинку в Кувейті. У сторис в Instagram я назвав це «їжею БОГІВ» і досі під цим підписуюся.

#Арабська кава: мій новий улюблений напій

Я вже бував у Катарі, ОАЕ й Омані, але якось жодного разу не куштував тамтешньої кави. У Freej Swaeleh нарешті спробував — і це стало справжнім відкриттям.

Арабська кава, гахва, зовсім не схожа на ту каву, що ми п'ємо вдома. Це окремий напій, який лише зветься кавою. Зерна обсмажують дуже слабко, тому напій виходить світлим, зеленкувато-золотистим, а смак йому дають кардамон і часто шафран. Біля плити стоїть чоловік із рядом латунних кавників (далла) і наливає каву в маленькі чашки без ручок, не доливаючи до краю.

Ахмед пояснив мені звичай, що супроводжує цю каву. Нічого казати не треба: ви просто простягаєте чашку, і чоловік із даллою її наповнює. Коли вам досить, ви злегка похитуєте чашкою з боку в бік, і він її забирає. Слова тут зайві.

Того вечора я виклав допис: «У мене новий улюблений напій». Цікавий факт: ЮНЕСКО внесла арабську каву до списку нематеріальної культурної спадщини ОАЕ, Саудівської Аравії, Оману, Катару і Йорданії. Кувейту в цьому списку немає — у Freej Swaeleh ви б про таке ніколи не здогадалися.

#Як тут одружуються

Ахмед розповів і про місцеві звичаї, зокрема про те, як тут шукають свою половинку. За традицією, без сім'ї тут не обходиться: майбутнє подружжя часто знайомлять родичі, а чоловік просить руки нареченої в її родини.

Одну версію цього я вже чув раніше, в ОАЕ: «наречений купує дружину в її батьків». Це не зовсім так. Наречений сплачує махр, і за ісламським правом ці гроші належать самій нареченій, а не її родині, хоча про суму часто домовляються саме сім'ї. Як пише Kuwait Times, зазвичай це 4 000–8 000 динарів ($13 000–26 000). Держава теж допомагає: кувейтець, який одружується з кувейткою, отримує 6 000 динарів — третину безповоротно, а решту як безвідсоткову позику.

#Понад певну суму — лише карткою

На ринку я хотів купити сувенір десь за 10–20 динарів (точно не пам'ятаю; це $30–60), а продавець сказав, що понад певну суму приймає лише картку. Мені пояснили, що це правило проти відмивання грошей. Я трохи засумнівався, тож перевірив.

Щось у цьому є. У лютому 2026 року міжнародна група FATF внесла Кувейт до «сірого списку» країн зі слабким захистом від відмивання грошей, і відтоді країна забороняє готівку понад 10 динарів у дедалі більшій кількості сфер: з квітня — у медичних клініках, салонах, спортклубах і службах дезінсекції, з липня — у всій приватній медицині. Золото, коштовне каміння та дорогоцінні метали взагалі не можна купити за готівку, а у вересні до цього списку додалася нерухомість. Для сувенірних крамниць загалом такого правила я не знайшов, тому не певен, що продавець мусив відмовитися від моєї готівки. Можливо, його товар належить до однієї із цих сфер, а може, він просто перестрахувався.

#Автобус до аеропорту, яким ніхто не їздить

Наступного ранку я вирішив їхати в аеропорт не на таксі. Автобус приблизно вдесятеро дешевший: мій квиток коштував 0,250 динара, тобто близько $0,80.

Google Maps знайшов мені автобус. Автобус так і не приїхав. Місцеві на зупинці сказали, що мені потрібен інший, тож я сів в автобус, що йшов у бік центру. Водій не говорив англійською, лише арабською, але дав зрозуміти, що цей підійде й що хтось підкаже мені, де пересісти. Далі ініціативу перехопили пасажири: одразу кілька людей кинулися допомагати мені розібратися, як доїхати до аеропорту. Це було дуже приємно. Мені здавалося, що місцеві щиро раді бачити туриста на кшталт мене.

Але перш ніж допомагати, вони насамперед питали: «Чому не таксі?»

Слушне запитання. Ель-Кувейт — місто для машин, і майже всі пересуваються на таксі або власних авто.

У мене були свої причини. Жоден застосунок для таксі в мене не запрацював. Ще в аеропорту я спробував зареєструватися в Careem, але SMS-код так і не надійшов. Другий застосунок навіть не дозволив вибрати польський чи український номер. Мобільний інтернет був, а викликати машину я не міг. Дивно, але пізніше в цій подорожі я без проблем зареєструвався в Careem, тож негаразди стосувалися лише Кувейту. А Uber, до речі, з'явився в Кувейті лише у вересні 2026 року. І ловити таксі на вулиці я не люблю, бо зазвичай доводиться торгуватися.

Тож я поїхав автобусом (зрештою це був маршрут 13G) і встиг. На останньому відрізку в салоні вже нікого не було, крім мене й водія, і він просто довіз мене до аеропорту. Схоже, їздити автобусом до аеропорту Кувейту справді не заведено. Ще трохи — і я б не встиг: застарілі маршрути в Google Maps трапляються в деяких країнах, але в Кувейті я такого не чекав.

#Практичні поради

• Електронна віза: я подав заявку на офіційному сайті електронних віз Кувейту за тиждень до поїздки й заплатив 10 динарів (близько $32); віза прийшла протягом доби. Перш ніж видати посадковий талон, авіакомпанія перевірила роздруківку на стійці реєстрації.
• Вихідні: п'ятниця та субота. Працюють у Кувейті з неділі до четверга.
• Застосунки таксі: налаштуйте Careem або Uber ще до прильоту. У Кувейті код підтвердження в SMS мені так і не надійшов.
• Автобус до аеропорту: квиток перевізника Mowasalat коштує 0,250 динара. Не довіряйте Google Maps наосліп — питайте місцевих і водія, вони допоможуть.
• Гроші: 1 динар — це близько $3,2, тож невеликі на вигляд ціни насправді чималі. Тримайте напоготові картку: дедалі більше платежів понад 10 динарів приймають лише карткою.
• Термінали аеропорту: Kuwait Airways літає з терміналу 4, Jazeera Airways — з терміналу 5. Мій рейс до Бахрейну вилітав із T4.
• Бізнес-зала: Al Mubarakiya Lounge, безкоштовно з DragonPass.
• Готель: ibis Sharq, дві ночі. Справді хороший готель, а з номера — чудовий вид.

Сніданок в ibis теж був добрим, і я його не пропустив. Даремно: за кілька годин я вдруге поснідав у бізнес-залі аеропорту. Краще було б довше поспати :)